kopiika.com.ua

Зима, що нас змінила

Переглядів: 26Коментарі: 0
Зима, що нас змінила  Таке відчуття, що наприкінці заголов-ка вже впору ставити знак питання… На 6-му році нашу пам'ять про палаючі шини, дерев'яні щити проти куль, бруківку проти озброєних силовиків, коктейлі Молотова проти БТР, про наших воїнів світла й ангелів із Небесної Сотні вже намагаються змінити й вихолостити. Ті, у кого не було Майдану. Немає війни. Кому завжди була байдужа Україна.

Уже у Верховній Раді наш «слуга» М. Бужанський спокійнісінько дозволяє собі не вставати під час вшанування загиблої Сот-ні. Чого йому стидатися? Коли навіть глава його парламентської фракції Д. Арахамія висловлює свою лояльність до окупантів. А той, певне, за своїм очільником вторить, бо ж про «ебонітові палички» й «Україну-повію» сам зі сцени розказував. 

Уже й І. Венєдіктова на посаді виконуючої обов’язки очільника ДБР готує подання до ВРУ зі скасування Закону про амністію для майданівців за їхні дії взимку 2014-го. А телеканал «1+1» має нахабність натякнути своїм глядачам, що, за їхнім спостереженням, українське суспільство починає сумніватися в Революції Гідності, оскільки, бачте, з «достовірного» опитування центром Разумкова 35% громадян вважають Майдан державним переворотом.
 
Скільки ж насправді в державі залишилося тих, кому Україна – понад усе? Тих, хто, жертвуючи собою, з непримиренною завзятістю відстоював європейський вибір на Майдані, записувався в добровольці, волонтерив, воював у 6-ти хвилях мобілізації та продовжує чинити шалений опір ворогові заради територіальної цілісності держави? Чверть українців поміж населення з національністю «какаяразніца?». Дійсно? Хто так думає, забуває приказку, що стала девізом: «Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння».
 
Уже проростаємо. Бо наші діти, народжені в незалежній державі, які не мають постсовкової ностальгії за ворожим «руськім міром», із перших слів спілкуються українською, виховуються на патріотичних засадах, – ідуть нам на зміну. 
 
Переконатися в цьому ще раз стало можливим 20 лютого під час відвідин історико-краєзнавчої конференції «Зима, що нас змінила», присвяченої пам’яті Героїв Небесної Сотні. Захід відбувався на базі Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи №16 ім. М. Кириленка й згуртував у актовій залі учнів загальноосвітніх закладів та їхніх почесних гостей – начальника управління освіти і науки Білоцерківської міської ради Юрія Петрика, директора школи Анатолія Бабенка, завідувачку відділу Центру творчості дітей та юнацтва Київщини Ірину Личак, учителів місцевих шкіл, а також учасників Революції Гідності: педагога Центру позашкільної освіти «Соняшник» Валерія Пантюшенка та головуКиївського обласного товариства «Молода Просвіта»  Костянтина Климчука.
 
Усі присутні на конференції разом згадували буремні події Революції Гідності та подвиг українців, що виборювали свій цивілізаційний проєвропейський вибір, разом співали Державний Гімн та вшановували хвилиною мовчання загиблих героїв Майдану. У ході конференції також було підбито підсумки загальноміської інтернет-пошукової акції «Ангели МАЙДАНУ – обірвані долі», ініційованої управлінням освіти і науки задля створення електронної книги пам’яті Героїв Небесної Сотні. 
 
Протягом місяця 300 учнів місцевих шкіл готували електронні презентації та авторські відеоролики з матеріалами про загиблих українських героїв  2013-14 рр. Найкращі, найзмістовніші дослідження були презентовані їхніми юними авторами під час проведення конференції. У своїх виступах дітлахи – хто з гордістю і повагою, хто з піднесенням та захопленням, а хто і з журбою, ледь стримуючи сльози, – розповідали про Сергія Нігояна (загинув під час обстрілу), Михайла Жизнєвського (загинув від поранення в серце), Юрія Вербицького (загинув від катувань та переохолодження), Олександра Бадеру (помер після побиття), Романа Гурика (загинув від кулі снайпера), Ольгу Буру (померла від травм), Назара Войтовича (убито вогнепальною зброєю), Дмитра Чернявського (смертельне ножове поранення під час мітингу за Єдність України в м. Донецьку) та багатьох інших учасників революційних подій різного віку, чиї серця зупинились, щоб вічно билося серце України.
 
До слова також був запрошений активний учасник Євромайдану Валерій Пантюшенко, який поділився своїми споминами про лютневі події Майдану, згадуючи пекло в Маріїнському 18 лютого та шлях його побратимів у рай на Інститутській 20-го, коли вони ціною своєї жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ нескореним. Закінчив свій виступ майданівець застереженням для молоді: «Навіть найлегші кайдани раба – набагато важчі за обладунки лицаря».
 
Тож відтепер наші діти, які брали участь у конференції, теж стали частиною національної пам’яті, частиною великої української потуги. Тому – ще нічого не закінчилося. І ті, хто скористався наслідками Революції, помиляються, що її можна украсти, переписавши історію подій на Майдані під себе. Бо насправді Революцію украсти не можна. Її можна лише відкласти. Зраджена, оббріхана й пограбована, вона ще неодмінно скаже своє слово. Чином. І в тому двобої зі злом чи ми, чи оці діти, коли підростуть, ще вийдемо переможцями. Живі чи мертві... От тоді й запанує «в своїй хаті, своя й сила, і правда, і воля...» А поки що «життя триває, точиться війна»...

—Олена Литвинова