kopiika.com.ua

Віват, король, віват…

Переглядів: 237Коментарі: 0
Віват, король, віват…

Дозвольте так, трохи одіозно, обізвати в «шапці» наш уславлений академічний  театр. Він і справді «король» серед інших обласних театрів України. Найкращий! І не лише тому, що… наш. 

Минулого тижня, 5 квітня, на білоцерківську громаду очікував нерядовий мистецький ювілей. Справа в тім, що того теплого весняного дня Київський академічний обласний театр ім. Саксаганського святкував свою 85-ту річницю від заснування. Щоправда, як усі подібні дати, цю також не варто сприймати буквально.
 
Перше пришестя Мельпомени 
 
Театральна історія в Білій Церкві бере початок далекого 1920-го.
У червні того року Київ окупували польські війська. Рятуючись від військової навали, експериментальний театр Леся Курбаса виїжджає до Білої Церкви, де 20 серпня – уперше в Україні – презентували прем’єру п’єси В. Шекспіра «Макбет». Звісно, режисером-постановником виступив сам метр Курбас. 
 
Перше «відшестя»
 
Щоправда, уже в травні 1921 року тодішній нарком освіти УРСР Гринько викликав Курбаса до столичного Харкова й запропонував створити перший державний центральний зразковий театр. Той погодився. 
 
Друге  пришестя Мельпомени
 
Олександр-Зенон Степанович (справжнє ім’я Курбаса) з дружиною та кількома молодими акторами знову повертаються до Білої Церкви в 1922-му році. Десь у цей же час у нашому провінційному місті створено театральну студію «Березіль». Тобто створена вона була в Києві, проте незабаром перетворилася на мистецьке об’єднання з п’яти майстерень, серед яких – увага – Білоцерківське!
Наступного 1923-го року Курбас започатковує на базі «Березоля» режисерську лабораторію, що мала стати школою та експериментальною майстернею нових режисерів. Саме тоді й саме в «Березолі» найповніше проявилася творча індивідуальність непересічного театрального митця.    
 
Друге «відшестя»
 
Незабаром, 1926 року, «Березіль» переводять до Харкова. Курбас багато ставить. З величезним успіхом проходять гастролі «Березоля» в Україні та Грузії. Проте самого Курбаса це не рятує. Наприкінці 1933 року його усунули від керівництва й заарештовали за націоналізм, відрив від радянської дійсності й мистецьких норм російського театру. Лише через  десятиліття стало відомо, що, пройшовши всі кола пекла, Олександр Степанович потрапив до сумнозвісного Соловецького табору особливого призначення й за постановою «особливої трійки» його розстріляно 3 листопада 1937 року. Місце поховання не відоме.

Останній привіт із Білої Церкви
 
Білоцерківський театр, по суті заснований Лесем Курбасом як студія «Березіль» у 1923-му, проіснував до 23 жовтня 1933 року, тобто в акурат до моменту, коли Курбаса було репресовано. Буквально за півтора місяця, 30 грудня 1933 р., за наказом Наркомпросу УРСР у Білій Церкві відкрився новий театральний колектив – 4-й Київський пересувний робітничо-колгоспний театр. Напевно, саме ця дата найближча до офіційно встановленого Дня народження нашого театру. 
З благословення Ради Міністрів України 1937-го року він отримав ім’я… ні, не Курбаса, а Панаса Саксаганського. Благо, той був ідейно витриманим і спромігся не підставитись під кулю п’яного нетеатрального чекіста. 
 
Усі вітали 
наш театр
 
Урочистий прийом у театральних приміщеннях більше походив на світський раут: на столах вино та мінералка, а накрохмалені офіціанти в «метеликах» розносили між гостями смачні канапки та солодкі тістечка. 
Урочиста частина не вирізнялася несподіванками. Безліч поважних гостей із Верховної Ради, Київської обласної державної адміністрації, столичної обласної ради, місцевої міської ради «обволочували» саксаганців красивими словами, обдаровували окремих працівників Мельпомени яскравими грамотами та ще більш привабливими цінними подарунками, не забуваючи при цьому віддавати належне як театральній трупі в цілому, так і всім підрозділам великого уславленого колективу. 
 
Голова Білоцерківської міської ради Геннадій Дикий нагородив «Відзнакою міського голови» головного балетмейстера й заслуженого діяча мистецтв України Світлану Дядюн, артистку-вокалістку вищої категорії Лідію Трембовельську, головного хормейстера театру Олену Пахолюк. Як сказано в супроводжувальних документах, «… за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм і відповідальність за доручену справу, а також за активну громадську позицію та громадську діяльність…»
Крім того, мер зауважив, що на цей час місто має дві визначні «родзинки»: дендропарк  «Олександрію» та Київський академічний обласний музичний театр імені П. Саксаганського. Він подякував саксаганцям за неповторні емоції, за любов до білоцерківського глядача, за неповторне мистецтво. Закінчив свій спіч так: «Уся Київщина пишається вами. Хотілося б, щоб незабаром не лише Україна, але й уся Європа захоплювалася нашим театром. Ви неймовірні молодці, і ми всі любимо вас!» 
По закінченні урочистої частини трупа розважила гостей чудовим шоу! Було феєрично.  Утім, – як завжди!
О. Виговський