kopiika.com.ua

Своє серце – вручили мистецтву

Переглядів: 43Коментарі: 0
Своє серце – вручили мистецтву
 Ідеться про талановитих білоцерківців, які за підсумками творчої діяльності минулого року нещодавно отримали літературно-мистецькі премії. За майже три десятки років існування цих премій було нагороджено більше сотні досвідчених і молодих творців поетичного та прозового слова, художників, хореографів, співаків, працівників театру, музикантів, істориків, майстрів народних промислів.

 

«Культура об’єднує націю», –

справедливо акцентував під час нагородження в залі Будинку урочистих подій білоцерківський міський голова Геннадій Дикий. Вручаючи дипломи та медалі лауреатам премій, він наголосив, що ми пишаємося творчою елітою нашого міста й багатьма нашими талановитими юними білоцерківцями ще й тому, що вони зростають у міських школах, гуртках, збережених бібліотеках, школах мистецтв.
 
Отже, за творчі здобутки на ниві театрального мистецтва рішенням професійного журі Білоцерківську міську молодіжну літературно-мистецьку премію ім. М. Вінграновського цього року було вручено артисту драми Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Панаса Саксаганського Миколі Молодиці. 
 
Незвичайною видалася також молодіжна премія, яка вручалася не одній особистості, а великому колективу творчої молоді – театральній студії «Пролог» Центру «Соняшник» (керівник – Тетяна Яковенко) – за виконавську майстерність та активну участь у культурно-мистецькому житті міста. Свій високий рівень юні таланти продемонстрували, вельми артистично створивши перед учасниками урочистого нагородження перфоманс у народному стилі (за мотивами геніального українця Григорія Сковороди) «Сад пісень». 
 

За підсумками минулого року лауреатом премії стала керівник зразкової студії образотворчого мистецтва «Берестяночка» ЦПО «Соняшник» Валентина Коробко, яка отримала премію за творчий доробок, виставкову діяльність та популяризацію декоративно-вжиткового мистецтва. Валентина Іванівна працює в унікальній техніці розпису картин на бересті, крім того, вона чудовий педагог, який вкладає у свою діяльність із дітьми всю душу.
 
А також лауреатом міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького став Андрій Кириченко, кадровий військовий, автор кількох поетичних збірок. Саме за свою третю збірку «Гільзи в кишені» він отримав визнання журі. 
 

Фронтова поезія Андрія Кириченка: зберегти пам’ять про героїв

По завершенні офіційної церемонії нам пощастило поспілкуватися із цьогорічним лауреатом – поетом Андрієм Кириченком, членом Національної спілки письменників України, автором трьох збірок фронтових поезій: «От така війна», «Це наша правда», «Гільзи в кишені».
 
Андрій Кириченко є кадровим військовим, учасником АТО, майором Збройних сил України. Народився він на Полтавщині. Писати розпочав у 1995 році, ще коли навчався в Сумському військовому інституті артилерії. Спочатку писав лише для себе й для друзів. Після випуску та отримання звання лейтенанта був розподілений у 72 бригаду (тоді ще була дивізією), що в Білій Церкві. І всі ці 20 років, які він віддав службі в бригаді, постійно продовжував писати вірші. 
 
Від весни 2014 року служив у зоні бойових дій на Донбасі в 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців. Зокрема, у Волновасі, під Авдіївкою. Наголошує, що не користується прийомом поетичної вигадки, а пише про те, що сам бачив, адже відчуває, що повинен про це сказати.
 
«Я не вважаю себе героєм. Але я знайомий з героями й пишу про них – у силу свого таланту. Я хочу розповідати про наших хлопців і вважаю, що це насправді важливо, – зізнається пан Андрій. – Під час війни, у 2017 році, вийшла моя перша друкована збірка «От така війна…». До нас у бригаду приїздив письменник Анатолій Гай, голова Київської обласної спілки НСПУ. Саме з його ініціативи збірка й була видана. Ця перша збірка розійшлася миттєво! А потім я продовжував писати. 
 
…Деякі написані речі вражали – і не лише мене, але й хлопців – за своєю інтуїцією. Інколи справджувалося те, про що написав раніше. Трапляються такі проникливі вірші, які не залишають байдужим. Бувало, що лише після написаного я розумів, кого саме це стосується. Звичайно, особливо бентежить, коли вірш написаний про втрати… А сенс фрази «Усі під Богом ходимо» так чи інакше відчуває кожен, хто брав участь у бойових діях. Загалом, рятує на війні, скоріш, не інтуїція, а все разом: досвід і особиста глибока віра, упевненість, внутрішнє відчуття… і, може, трохи – фаталізм». 
 
Досить швидко наступного року створилася друга книга «Це наша правда», доповнена. Склалися так обставини, що 2018 року Андрій звільнився, займався творчістю, випустив збірку. Брав активну участь у творчому проекті «Ветеранський намет» (своєрідний письменницький простір, бібліотека літератури, народженої війною на сході України), який народився з популярної локації «Мистецького Арсеналу». Як письменник також взяв участь і в книжкових ярмарках Дніпра, Львова. Андрій провів кілька сотень зустрічей в українських школах, бібліотеках - і на мирній території, і на передовій. Про військові події на сході України він розповідав з точки зору професійних військових.
 
Ми найманці вкраїнської свободи – 
Вкрив терен шлях до нашої мети.
Скасуйте пам’ять, пільги, нагороди – 
Ти ж патріот? – Тоді життя клади…
 
Ми найманці, що не продали совість, 
Хай стерся з рук пороховий наліт,
Та, врешті, ми допишемо цю повість – 
Є правда куль, є зміст цвинтарних плит.
 
Саме за третю видану книгу «Гільзи в кишені» пан Андрій став лауреатом Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького. Зізнається, наскільки важливо йому, як поету, розуміння читача:
«Під час величезної кількості виступів, зустрічей по всій Україні, я побачив ось що: незважаючи на те, що відбувається в суспільстві, у людей є жива цікавість до актуальної книги! До того ж, читаючи свої вірші, я несу слухачам не лише власну думку, але й почуття, емоції. У моїх віршах зараз багато патріотичної тематики, враження від процесів у країні, є й інтимна лірика. Плідно співпрацюємо з бібліотечною системою Білої Церкви – там можна знайти та почитати мої книжки».
 
Наразі Андрій Кириченко знову діючий військовослужбовець. Має надійний сімейний тил: дружину Аллу та доньку Валерію. Продовжує свій поетичний шлях і готує наступну збірку.
  —  Наталія Вереснева