kopiika.com.ua

Свято – для особливих мам

Переглядів: 180Коментарі: 0
Свято – для особливих мам  Чому – особливих?.. Адже частіше ми звикли говорити про те, що особливими є ті дітки, які мають певні вади, тому обмежені фізично. Але як не назвати особливою ту мамочку, яка, бува, 24 години на добу прив’язана до дитини з особливими потребами. Вона не має для себе нічого – ні особистого простору, ні особистого часу… Тому що кожен її подих, кожна секунда її життя – присвячені дитині. Гостре  відчуття болю за поранену дитячу душу примушує віддавати заради неї все до останньої краплі. Для себе, власне, і не залишається – ані бажань, ані прагнень чогось досягти в особистому житті. А наприкінці дня вже не вистачає сил просто сходити в душ чи приготувати собі вечерю... 

 
Звичка швидко вдягнути джинси та светра рятує від думок про сукню (навіть не про коктейльну йдеться!). Така «особлива» мама щодня наче на «передовій»: війна з обставинами. І в цій війні вона не має права викидати «білий прапор»: здатися? А оце вже дзуськи! Мама може безкінечно боротися за право своєї дитини гуляти на одному дитячому майданчику з іншими, як вони говорять,  нормальними дітками… І не згадати про свої права на відпочинок. Для особливої мами набагато важливіше, щоб її дитина змогла заспокоїтися та заснути, навіть якщо для цього треба безперервно обнімати її 3-4 години, не розкриваючи занімілих рук…   
 
Ставлення до діток з обмеженими можливостями визначає рівень цивілізації суспільства. Українське суспільство вже впевнено вміє виносити на громадський розголос та обговорювати проблемні питання дітей з інвалідністю: пандуси, рівні можливості в навчанні, роботі, розвагах. На рівні важливих світових проектів ставляться завдання для вирішення проблемних питань інвалідів.  
 
…А ось про «особливих» мам, які потопають у купі невирішених питань, ми в суспільстві практично не говоримо. Цікаво – чому? Може, нам стає соромно й трохи незручно від того, що ми, розумні дорослі, не вміємо цінувати те, що маємо?.. А вони – радіють кожній посмішці дитини, ледь помітним покращенням у її вимові окремих звуків чи в тому, як сьогодні вона на кілька секунд довше тримає голівку над інвалідним візочком. І з цими перемогами не зрівняється жодна вечірня сукня!
 
Радує, коли в місті з’являються соціальні проекти, які підтримують таких мужніх мам. Адже це не просто робить їхній світ яскравішим – це дає їм реально усвідомити власну значимість, особливість і – головне! – небайдужість до них з боку суспільства. Красивий соціальний фотопроект, тематична вечірка, зустріч, розмова із психологом – усе йде в цю благословенну «скарбничку» уваги до їхньої особистості, до їхніх проблем.  
 
Свято для особливих мам відбулося нещодавно в Білоцерківському центрі реабілітації «Шанс». Як підкреслила в розмові із журналістами директор центру Альона Івасюк, завданням святкової програми було саме це – задіяти якомога більше вихованців та їхніх батьків.
 
У принципі, на святі все відбувалося те саме, що й у інших дитячих закладах: для рідних мам читали присвячені їм вірші, змагалися у творчих завданнях, дружно виконували разом пісні… Але цього разу мами не лише дивилися на виступ діток, але й самі брали у святі активну участь: робили квест-пошук червоних паперових «сердечок», бігали та стрибали в конкурсах і естафетах, малювали на кольорових кульках маркером «швидкі портрети» своїх діток, у конкурсі «Впізнай свою дитину!» вони із зав’язаними хусткою очима навпомацки шукали власних дітей серед вихованців «Шансу», проявляли свої господарські здібності, наприклад у наступному конкурсі, де треба було… подоїти корову! 
 
Було враження, що зібралася велика галаслива родина. Мами активно підтримували дітей, і самі були в доброму гуморі, розслабилися, щиро сміялися...
 
У великому залі організували виставку «уквітчаних» малюнків під назвою «Орхідея». Багаторічний керівник гуртка образо-творчого мистецтва Тетяна Веселова під аплодисменти демонструвала творчі роботи вихованців «Шансу»: малюнки, ліплення, колажі. Тож свято, яке підготували музичний керівник Наталя Гайдамака, педагог-дефектолог Галина Шкурченко, вдалося на славу. 
 

«Усі матусі дуже гарні!» 

- віршовані рядки за підтримки педагога прочитав вихованець «Шансу» Артем, дивлячись на свою маму-красуню. Марина Тихоненко запевняє, що найголовніше її бажання, щоб у Артемчика очі сяяли радістю: «Нам, батькам, треба вчитися цього від дітей. Вони щирі, радіють життю – кожному дню. Треба сказати, що Артем дуже полюбляє музику, часто її слухає. Цікаво, що він захоплюється переглядом різних кулінарних програм. Займається і спортом: у змаганнях з боча він навіть посідає призові місця – у Білій Церкві, у Київській області. 
 
Ми заохочуємо його бути більш активним, бути в соціумі. Артем відвідує кінотеатри, театри, кав’ярні – у нього вже є вподобання. Ми з ним ходимо по магазинах, і він уже сам вибирає собі одяг на свій смак!..»
 
Пані Марина має чарівний вигляд. Вона із задоволенням поділилася секретами краси: «Перш за все має бути гармонія в душі! Особисто я стараюся займатися спортом, ходжу до тренажерної зали. Узагалі, у мене три сфери занять: працюю як старша медична сестра, як асистент лікаря стоматолога… і зараз розпочинаю новий вид діяльності – це косметологія. Я сама постійно в русі, не ходжу, а літаю… 
 
…Коли моїй дитині поставили діагноз і ми навчилися із цим жити, я дала собі таку настанову: моя дитина не буде себе соромитися! Я стараюся його вчити, щоб він не боявся людей – звертався до них, спілкувався». 
 
Важливо, що центр «Шанс», де займається Артем, дає можливість мамам усе ж таки займатися своїми особистими справами, працювати (треба лише підлаштуватися під графік занять), вивільняє час, коли мама може навіть відпочити. «У «Шансі» дитина знаходиться в колективі, комфортно себе почуває, до неї гарно ставляться, – оптимістично наголошує Марина. – Є режим занять: з Артемом працюють психологи, дефектологи, логопед, реабілітологи-масажисти. Щодня спеціалізований мікроавтобус забирає Артема від будинку і привозить у Центр, де він займається, звідти – до школи №20 (він навчається у 8-му класі). І доповню: суттєво, що всі ці заняття з дитиною – безкоштовно. У нас з Артемом є плани – щодо навчання у сфері програмування, а я буду щаслива, якщо все здійсниться».
 
Реабілітаційний центр «Шанс» – така собі окрема планета, де панує атмосфера доброзичливості й щирого ставлення як до особливих дітей, так і до особливих мам. 
—   Наталія Вереснева