kopiika.com.ua

Незламний і нескорений Богдан Пантюшенко повернувся в Білу Церкву

Переглядів: 202Коментарі: 0
Незламний і нескорений Богдан Пантюшенко повернувся в Білу Церкву  Важко уявити собі, що пережив цей молодий і дуже позитивний хлопець. Богдан Пантюшенко пробув у військовому полоні майже 5 років; це довше, ніж будь-хто за час нашої новітньої історії. Він потрапив у полон російських гібридних сил 18 січня 2015-го. 

Солдат Пантюшенко із позивним «Броня» був мобілізований у 1-шу окрему танкову бригаду в 2014 році. Під час запеклих боїв у районі Донецького аеропорту підконтрольні Росії бойовики підбили танк, у якому перебував Пантюшенко, а його екіпаж взяли в полон. Згодом ту операцію з підриву Путилівського мосту, поблизу селища Спарта, назвуть «однією з найяскравіших в обороні летовища», але «Броня» про це не дізнається – його вже кинуть за ґрати: спочатку місцеві «козачки», а потім так звана «поліція» «ДНР». Богдан був засуджений так званим «судом ДНР» до 18 років позбавлення волі. 
 
Декілька разів родина Героя сподівалася на звільнення Богдана за умовами обміну полоненими, але перед обміном у грудні 2017 року ім'я Богдана Пантюшенка було викреслено зі списку «тією стороною без пояснення причин». Пізніше окупанти «ДНР» ще раз відмовилися обміняти Пантюшенка.
 
Вікторія, дружина Богдана, у своєму інтерв’ю «Українській правді» сказала про це: «Через цю ситуацію саме з грудня 2017-го я перестала надто натхненно реагувати на повідомлення про можливе звільнення чоловіка. Уже, знаєте, немає цього, коли малюєш в уяві, що скажеш при зустрічі, що він відповість, і по секундах розписуєш, як усе буде».
 
А 29 грудня 2019 року на Донеччині відбувся перший за два роки обмін полонених між Україною та самопроголошеними «ЛНР/ДНР». 76 звільнених з полону українців зустрілися зі своїми рідними, серед них і Богдан Пантюшенко.
 
Відразу після повернення «Броня» перебував на реабілітації, його оглядали лікарі, а з родиною працювали психологи. П’ятий Президент Петро Порошенко особисто зустрівся з Богданом після реабілітації і, вражений його історією, подарував родині Пастушенків квартиру в Києві.
 
А вже 1 лютого Богдан приїхав до своєї рідної Білої Церкви. Зустрічали його друзі й рідні, міський голова Геннадій Дикий, а також звичайні білоцерківці, що прийшли висловити йому вітання та подякувати за незламність і патріотизм. Але найперше, що зробили Богдан з дружиною – поклали квіти до Стели Героїв Небесної сотні. Звичайно, їм, як нікому, зрозумілий подвиг наших Героїв і та ціна, яку вони заплатили за мирне білоцерківське небо.
 
Геннадій Дикий привітав Богдана і вручив йому нагрудний знак «За заслуги перед містом». Міський голова звернувся до родини Пантюшенків, щоб висловити всю вдячність білоцерківців Богданові, його дружині, що вірно чекала, і батькам, які виховали такого достойного сина: «Сьогодні ми всі разом вітаємо нашого захисника та його сім’ю! Потрапивши в полон після того як підбили його танк, він не зламався, не кинув товаришів. Переконаний, що сьогодні все місто пишається цією подією!.. Бажаю, щоб усі ці страшні дні назавжди залишилися позаду для вашої родини, а попереду нехай вас очікує тільки все найсвітліше й найпрекрасніше! Народжуйте нам справжніх патріотів! Усього вам самого найкращого. 
Зі святом нас усіх!»
 
Ветеран УПА, Почесний громадянин Білої Церкви Теодор Дячун відмітив, що їхні долі з Богданом схожі, адже Богданові довелося пройти такі ж страждання, як і йому колись – у 50-х роках минулого століття, і тих страждань завдавав той самий ворог: «На щастя, Богдану вдалося вирватися на волю з кривавих лап ворога й мати щастя перебувати на рідній землі… Я знайомий із родиною Пантюшенків дуже давно, і ми підтримуємо дружні взаємини. Батьки Наталія й Валерій виховали гідного сина, яким має пишатися вся Україна. Сподіваюся, що ця боротьба закінчиться перемогою України».
 
Сам Богдан був налаштований надзвичайно позитивно – усміхався, приймав квіти й вітання. Утім, про окремі речі він сказав з усією серйозністю: «Вдячний усім, хто весь цей час підтримував мене, цікавився, молився, усіляко долучався до цього процесу. Але я хочу наголосити, що ні до полону, ні в полоні, ні після моя боротьба не закінчилась, як і ваша. Війну ми не виграли, тому зараз на всіх рівнях повинні продовжити свою справу й не забувати, що зараз в Україні не мир, а війна».
 
І на завершення хотілось би зацитувати Вікторію Патнюшенко, дружину Богдана: «Нарешті ми дочекалися – і Богдан удома. Ці п’ять років я проживала в Києві й там була ближче до влади, яка займалася звільненням Богдана та інших полонених. Тож знаю, як це відбувається й скільки різних провокацій може бути. Упевнено можу сказати, що сила – у єдності, і це я зрозуміла на
своєму прикладі».
 
Ми щиро вітаємо Богдана Пантюшенка з поверненням додому! Пишаємося своїм земляком і віримо: найтемніша смуга його життя вже позаду. Приємно усвідомлювати, що Біла Церква здатна народжувати й виховувати справжніх Героїв!
 
—  Леся Поліщук