kopiika.com.ua

Набережна європейська… а сміття – наше

Переглядів: 37Коментарі: 0
Набережна європейська… а сміття – наше

Нова набережна в Білій Церкві, у принципі, уже нікого й не дивує. Погодьтеся, до приємного та комфортного так швидко звикаєш, що за короткий термін уже й не помічаєш: користуєшся, наче сто років так було… 

Дійсно, лише нещодавно, на свято Купала, білоцерківці пройшлися новими тротуарами Центрального пляжу, а сьогодні крокують уже звичними рухами молоді матусі, тягнучи візочки з дітьми, щоб устигнути присісти на зручну лавку. Як приємно пройтися красивою та зручною доріжкою (чистою – за будь-якої погоди!) уздовж річки Рось… 
 
Давайте запитаємо білоцерківців, чи помітні їм такі зміни.
14-річна Катюша, нещодавно перейшла до 9 класу: «Старий Центральний пляж і всю набережну ми знали добре, приходили сюди гуляти по піску… Зараз багато перемінилося на набережній, і вона нам більше подобається, це однозначно. Ми й раніше тут гуляли, а тепер ще з більшим задоволенням приходимо сюди. Можемо посидіти на лавочках, спілкуємося з друзями. Приємно просто подихати свіжим повітрям, спокійно подивитися на воду річки Рось!»
 «Раніше що тут було? Просто земля й пісок, – розмірковує Женя, 13 років, навчається в ЗОШ №7. – Хоча ми й тоді сиділи, милувалися чудовим заходом  сонця, вечірньою річкою, фотографувалися… Я живу в місті Біла Церква вже 4 роки, і зараз – тут такі красиві зміни! Усе культурно… Приємно ходити і з друзями, і з батьками! Залишаються такі гарні спогади!»
…Поки спілкуємося, бачимо біля урни якісь залишки чийогось «пиріжкового обіду», серветки, обгортки… А було ж так красиво, чисто, охайно… Як із цим боротись, із таким «жлобським» ставленням до нашого спільного майна, до нашого міста?
«…Треба, щоб були більш виховані люди, значить, – їх треба цьому вчити! І кожного разу виховувати. І себе – також!» – упевнені дівчата. Поговоривши ще трохи, дізнаюся, що буквально пару тижнів тому вони взяли участь у спонтанній акції з прибирання сміття: «Ми ходили вздовж річки й збирали все сміття навколо. Тоді варто було одній людині надихнутися – а це була наша подруга Настя! – і організувати такий корисний вихід на
природу!»
Приємно, що в Білій Церкві живуть такі молоді люди, просто гордість охоплює! Дівчата, дякуємо! Тож – фото на пам'ять.
Пробігає весела компанія – жінка та двійко жвавих діток. Призупиняються на пару хвилин поспілкуватися. Тут, на красивій набережній, приємно спілкуватися. Алла із сином Ярославом приїхала в гості до своїх білоцерківських друзів. Поряд – маленька красуня Катюша.
«…Я колись давно тут навчалась, це було 25 років тому… Нещодавно приїхала в гості до друзів. І я просто в захваті! – радісно ділиться своїми враженнями  Алла. – Сумувала за Білою Церквою. Тепер ходжу, розглядаю місто. Щось упізнаю, а дещо – настільки змінилося, що й не впізнати... Набережна тепер – просто чудова! 
Я пам’ятаю ті часи, коли ми після екзаменів із подружкою бігли сюди, лежали прямо на траві… Сьогодні тут така цивілізація! Відпочивати біля води можна майже як на морі.  Можна й на піску полежати, і пройтися культурно доріжками. Усе продумано. Усе дуже гарно. Вчасно якраз – улітку можна тут відпочити! Я навіть пошкодувала, що не взяла із собою купальник… Але ми тут прогулюємося, адже зараз цими доріжками можна пройтися аж до самої «Олександрії»!»
 Мама Антоніна тут гуляє сьогодні із сином Єгоркою: «Сину скоро буде три роки. Тут, на набережній, йому набагато зручніше бігати по доріжках. І я вам скажу, що мені за ним – також зручно бігти! Давно тут не була – я дуже здивована змінам. Навіть вишку рятівну поставили. 
Знаходитися тут приємно, комфортно. Як яскраво доріжки придумані – класно, художньо, з ліхтариками! І голуби доповнюють пейзаж... Шкода лише, що на Центральному пляжі доріжка обривається… Сподіваємося, що цей етап роботи ще буде зроблено. Хочемо, щоб і далі було – красиво й зручно!»
На спеціальному велосипеді, у касці для безпеки, по доріжках і трамплінах їздить тут Артем, учень школи №13. Він трохи соромиться фотокамери, але великом гарно накатує навколо, демонструючи своє вміння, а ще показує, що спорудження вже в кількох місцях пробиті дірками. 
«…Красиво й акуратно тепер на набережній. Добре, якби й трампліни поремонтували! А то вже кілька разів хлопці травмувалися. Тут часто проходять тренування, змагання», – розповідає юний велосипедист.
На лавці сидять молоді дівчата Анастасія та Ліза. Майже панянки. І, за своєю гламурною «панською» звичкою, переглядають у телефонах соціальні мережі, фото… Але все-таки відволікаються й також приєднуються до розмови про нову набережну міста. 
«Ми часто буваємо тут,  більше на свята, приходимо всі разом! Хороша ідея – доріжка вздовж пляжу, можна фотографуватися, а на лавочках можна відпочити. Прибрали старі парасольки з пляжу – поставили більш креативні. Набагато краще зараз переробили пляжну набережну…» – тут  наші погляди раптом опускаються і я бачу, що стоїмо ногами… у лушпинні з насіння. Із жалем говоримо про те, що таке ставлення псує вигляд білоцерківської набережної вздовж Росі. (Треба сказати, що поки спілкувалася та фотографувала відпочивальників, устигла трохи прибрати біля симпатичних лавочок, відправивши сміття з тротуару до урни).
Прикро, що окремі люди, ходячи по європейській набережній, абсолютно не відчувають себе європейцями. У чому більше справа: у несвідомості чи у відсутності великих штрафів?.. Треба, певно, як дівчата казали, – починати із себе. І теж ставати іншими, новими. Наче парафраз старого, добре відомого анекдота: «Ворота нові. То барани, мовляв, старі…» Але ж – нам тут, біля цього сміття, жити. Шкода проводити своє життя в смітті, коли можна – по-новому.
Наталія Вереснева