kopiika.com.ua

Мова, якою любиш

Переглядів: 17Коментарі: 0
Мова, якою любиш   …Певно, що рідною є та мова, якою смієшся, плачеш, кличеш маму, а згодом – дитину. Нею висловлюєш почуття, пишеш вірші чи навіть… колоритно сваришся! Це та мова, якою швидко читаєш новини та книжки (необхідні за спеціальністю та улюблені художні). 

 
Вважається, що у світі існує більше 6 тисяч мов. У Європі розмовляють лише 230 мовами, а в Азії – понад 2 тисячами мов… Тим не менш, із року в рік мови зникають (більше трьох тисяч мов зараз під загрозою зникнення!), а разом з ними – унікальні культурні пласти людства. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття» було оголошено на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО
1999 року в Парижі. Відтоді 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. 
 

«Суржиковий парадокс»

Якщо говорити про мовні особливості Білої Церкви, то більшість мешканців невтомно стверджує, що говорить рідною українською… Але, зізнаймося (принаймні собі!), значною мірою нас оточує спілкування побутове, яке відбувається саме суржиком.
 
Мовний парадокс білоцерківців полягає в тому, що на практиці багато хто саме таку суржикову мову й має за рідну. Одні називають це своєрідним «білоцерківським колоритом», інші – мріють про чистоту мови… Хоча упродовж довгого періоду українська мова знаходилася в таких складних соціально-політичних «лещатах», що можна лиш дивуватися, як вона вижила й збереглася. А сучасний суржик – певне віддзеркалення мовних процесів: багаторічна русифікація в різних сферах життя, власне, і зараз жива, при цьому набуває сучасних технологічних форм (у світі комп’ютерів та гаджетів). 
 
Але позитивна тенденція на «українськість» у цілому по країні наразі не може не радувати. І навіть ті, хто приїхав до Білої Церкви з Луганська та Донецька, за останні кілька років відчувають цю загальну тенденцію суспільства – вивчають, спілкуються українською (тим паче, що для більшості вона є рідною). 
 

«…Є що почитати? А українською?»

Цікавим видався огляд газетних розкладок на кількох прилавках кіосків «Преса». Наприклад, у газетному кіоску напроти Білоцерківського міськвиконкому на прилавках – переважна кількість друкованих видань російською і кілька – українською. 
 
Із позитивного: як пояснила продавчиня-кіоскер Тамара, газети українською мовою на 12-ту годину дня розкуповують постійні клієнти, тому їх уже майже немає: 
 
«Мої постійні клієнти звикли до «свого» видання й купують саме його – навіть якщо мова буде вже інша». Якщо ж порівнювати, то кіоск отримує 12 газет україномовних і приблизно таку ж кількість російськомовних. На запитання, що насамперед цікавить читача, кіоскер відповіла, що окремі покупці беруть читати саме місцеві новини, адже просто програму телепередач чи рецепти можна купити окремо (і це коштує трохи менше). Тож україномовні газети з наповненням про новини мають свого зацікавленого читача.
 

Герої говорять українською

Варто сказати, що з року в рік на вулицях міста зростає кількість молодих людей, які говорять літературною українською. Певно, що на фоні зростаючого патріотичного настрою на полицях книжкових продажів збільшується кількість україномовної літератури. Та й тенденція «українське – модно!» впливає на людей різного віку в ставленні до мови. За останні роки збільшилася кількість красивих(!) україномовних видань – від науково-популярної до художньої літератури. Аби тільки витримав гаманець шанувальника української літератури!  
 
Як відомо, фільми в Україні дублюються або озвучуються саме українською мовою. Дехто з молоді, наприклад, із більшим задоволенням піде в кінотеатр, де свіжий «топовий» мультфільм буде перекладений українською, адже вона звучить від героїв (як кажуть самі діти) – «більш природно й дуже симпатично». 
 

«Мовний квест» поставив школу на вуха!

…Ранок 21 лютого в білоцерківській школі №1 розпочався досить нестандартно: юні пошуковці носилися шкільними коридорами, вирішуючи завдання для «мовного квесту» – саме з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Старшокласники 10-Б класу (під керівництвом учителя української мови Наталії Бечко) залучили молодші класи, зокрема 5-класників (керівник –Людмила Гирявець), і провели цікавий квест для учнів 2-8 класів. 
 
Нагадаємо, що з 2008 року ця школа є спеціалізованою – з поглибленим вивченням слов’янських мов (зокрема, болгарської та польської). Наприкінці травня традиційно проводять великий гала-концерт з нагоди Днів слов’янської писемності і культури.
 
За словами директора СЗОШ №1 Олени Плигань, поважати культуру й говорити можна будь-якою мовою, але при цьому важливо знати державну українську. 
 
Головне – бажання вдосконалюватися. «На власному досвіді знаю, що важлива постать учителя. У дитинстві я вчилася у Фастівській школі №9 (російськомовній!). Учитель української мови прищепила мені таку любов до української мови та літератури, що я вже з 9-го класу знала: присвячу мові своє життя! Було важко, але я не помилилася – українська мова назавжди стала пріоритетом. Хочу вірити, що наші діти будуть менше говорити суржиком, адже це просто бич нашого часу!»
 
Цікаво, що в школі налагоджений процес зацікавлення рідною мовою: не тільки для школярів, але навіть в учительській періодично з’являється на стендах цікава інформація про український мовний контент.
 

«Усвідомлення власної ідентичності приходить через мову»

Пані Олена Хоменко (голова Товариства польської культури ім. З. Красинського) зізнається, що з дитинства чула польську мову від бабусі Ядвіги Ставронської, але на це в радянські часи було покладено табу – щоб за стінами будинку не знали, що в родині говорять польською. «Рідна мова – та, якою сварять і хвалять. Для мене польська мова – місток до європейських цінностей (права людини, її індивідуальна самоцінність), розширення світогляду, критичне мислення. Тож важливо не боятися говорити про своїх батьків, предків, самоідентифікувати себе, говорити рідною мовою!»
 
Представниця громади німцівБілої Церкви Руслана Ткач розповіла, як щороку Білоцерківське то-вариство німців «Відергебурт» бере активну участь у святкуванні Дня  рідної мови: «У  цьому  році наш вокальний колектив «Хоффнунг» («Надія») також виступив у концерті в органному  залі.
Для бажаючих у нашому центрі проходять курси німецької мови – і до Дня рідної мови наші слухачі пишуть диктант німецькою мовою. Я впевнена, що усвідомлення власної ідентичності  відбувається через рідну мову».
 
Директор УВК «Міцва-613» Нателла Андрющенко, яка очолює білоцерківську єврейську громаду, підкреслила значення процесу навчання мови (яке йде паралельно з культурним та історичним).
«Декілька років поспіль учні нашої школи стають призерами обласної олімпіади з івриту. Він звучить у піснях та віршах, які виконують наші діти. 
 
Та й гімн НВК «Міцва -613», який називається «Разом» («Яхад» ), гармонійно звучить як на івриті, так і українською».
 

«Дорослим варто вчитися у власних дітей!»

Дійсно, хто ж має бути провідником українськості як не педагог, бібліотекар, письменник. Ось педагог та поетка Тетяна Строкач впевнена, що на сьогодні в Білій Церкві українська в побуті звучить набагато частіше, ніж раніше.
Радіє, сумує, береже минуле та мріє про майбутнє своєю рідною українською поетка Ніна Ковальчук: «І не лише тому, що ця мова соковита й модна (вона дійсно соковита й модна!), а тому, що це – мова моїх батьків, мова мого народу. Тішуся, коли на вулицях міста чую чисте звучання української мови». 
 
Традиційно в Білій Церкві відбулися урочистості з нагоди Дня рідної мови, які проходили в органному залі. Дев’ятьох переможців міського поетичного конкурсу «Зерна доброти» нагородили грамотами. Кілька віршів прозвучало від дітей у власному авторському виконанні. Крім того, творчі номери представили німецькі та польські національні товариства. Звучали навіть вірші іранською та мовою сомалі – від носіїв мови, які були вимушені переселитися в Україну, ховаючись від військової загрози в їхніх країнах. 
 

«Чи бути українській?»

 
За два-три останніх роки позиції української мови в дечому зміцнилися – насамперед на радіо й телебаченні, а також у галузі освіти. Проте в інших сферах суспільного життя – у тому числі у сфері послуг (включно з інтернет-послугами), медіа-інтернет тощо – позиції української мови хочеться посилити. І не допустити, щоб ішлося про загрозу її зникнення.
  —  Наталія Вереснева