kopiika.com.ua

Матимеш Гідність – здобудеш Свободу!

Переглядів: 80Коментарі: 0
Матимеш Гідність – здобудеш Свободу! Вітер – рвучкий і вільний, немов українська душа, весь час шугав над Білою Церквою, коли ми вшановували Героїв Небесної Сотні та всіх українських воїнів, які загинули у війні на сході України. Було холодно й тривожно. 

 
Цьогорічний День Гідності та Свободи, 21 листопада,  установлений Указом Президента як свято на честь початку двох революцій – Помаранчевої (2004 року) та Революції Гідності  (2013 року) – не був святковим. Був гірким і болючим. Бо маємо роздерту на шматки країну і ще й досі стоїмо перед рубіконом Майдану, який не всі змогли подолати. Згубна цвіль точить душу нації – тих, хто «устав від війни», хто хоче миру будь-якою ціною, навіть найбільшим, безцінним скарбом – власне Україною! 
Страшно. І соромно.  І розриває душу: як після того патріотичного підйому на Майдані і його жертовних смертей, того жаху подій анексії Криму та пекельного вогню, що знищує Донбас, ми опинилися там, де зараз є? 
 
Так. Душа благає про мир. Але гідність народу, який себе поважає, не дозволяє погодитися на мир за всяку ціну. Не дозволяє схилити голову перед ворогом.  Бо капітуляція – то не Гідність, мир під чужим триколором – не Свобода. Зберегти свої цінності можна лише у вільній, суверенній та незалежній Україні. Усе інше – принизливий сурогат. Поразка. Зрада багатьох поколінь, що проливали кров і віддавали своє життя за право бути вільними й мати гідність носити власне національне ім’я – УКРАЇНЕЦЬ. Ми не маємо права забути про них – тих, хто тримав над нами небо. Бо нічого не можна забувати й прощати ворогу. Жодного прізвища. Жодної рани. Жодної смерті. 
 

Данина пам’яті полеглим героям

Як і по всій Україні, у Білій Церкві вранці 21 листопада відбувся урочистий офіційний мітинг з нагоди Дня Гідності та Свободи. До стели з портретами Героїв Небесної Сотні та білоцерківців, що загинули під час російсько-української вій-
ни на Сході країни, зійшлися службовці й депутати Білоцерківської міськради на чолі з міським головою Г. Диким, представники громадськості, духовенства ПЦУ, районної держадміністрації, журналісти місцевих ЗМІ. 
Геннадій Дикий, звертаючись до всіх присутніх на заході, зазначив: «Я пишаюся білоцерківцями! Адже тисячі з них як у 2004 році, так і в 2013-му не за гроші, а за покликом серця їхали до Києва на Майдан відстоювати власну гідність і право бути вільними. Ми тоді дали відсіч політиканам, що намагалися постелити Україну під ноги 
окупанта. 
 
Сьогодні наші земляки, наші герої-захисники із славетної 72 бригади та зенітно-ракетного полку продовжують відстоювати нашу свободу і територіальну цілісність країни на Сході. Так, цього, на жаль, не досягти без жертв. Тож сот-ні років ми боремося за право бути вільними, знати свою історію, говорити своєю мовою й обирати власний шлях розвитку країни. І ми обов’язково досягнемо цієї мети, аби наші нащадки пишалися нами. Слава нашим Героям! Слава Україні!»
 
Під час заходу до слова також були запрошені: в.о. голови Білоцерківської районної державної адміністрації  Юрій Савчук, який назвав революційні події новітньої української історії основою нашої демократії; студентка Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну Олена Пастух, котра відзначила рушійну роль української молоді в демократичних перетвореннях. А також благочинний Білоцерківського району Православної церкви України, настоятель Церкви Покрови Божої Матері Микола Гопайнич, який нагадав присутнім, що обидві українські революції починалися саме 21 листопада, коли Православна церква вшановує Архістратига  Михаїла разом з усім собором святих янголів, і тоді всі наші молитви були почуті. 
Вшануванню Дня Гідності та Свободи  присвятили свій виступ учасники «Театру Сіті» школи мистецтв №3 Олексій Болховітін та Катерина Пустова й актори-вокалісти Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського. 
 
Перед мужністю, патріотизмом і жертовністю громадян, які загинули в борні за демократичні цінності, національні інтереси, європейський вибір українського народу й територіальну цілісність країни, зібрання схилило голови у хвилині мовчання. А до стели з портретами Героїв лягли квіти шани і вдячності за їхній доблесний подвиг.
 

«Віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!»

 – пишеться в Книзі книг. І той, хто вірує, буде спасенним. Так сталося 6 років тому, коли люди, прикриваючись тонкими дерев’яними щитами, ішли супроти озброєних беркутівців і тітушок-відморозків. Їх захищала лише віра в Бога й Україну. Тоді, ціною найкращих, вони таки зламали хребет потворній гідрі вседозволеності й безкарності регіоналів, що провадили нас прямісінько в лапи Мордору.
 З вірою, що кров, яку пролили на Майдані воїни світла, недаремна, що вона впала на грунт переродження нації й не дозволить нам у пекельному полум’ї війни бути слабкими, байдужими, безвольними, – білоцерківці зібралися вдень біля пам’ятного знака Небесній Сотні на молебень. Меморію, що знаходиться в парку Слави поруч із церквою Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), прикрасили національними прапорцями, до підніжжя поклали квіти. 
Як зазначив один з учасників дійства, відомий білоцерківський волонтер Ю. Москаленко, щороку на цей неофіційний захід збирається все більше людей. Бо ж хоч знак не вирізняється пафосною гігантоманією, однак має притаманну тільки Майдану атмосферність: фарба з імітацією іржі нагадує про майданівські бочки, обрис країни за людськими фігурами – викликає асоціації з барикадами. І особливо щемно, що роблений він простими людьми й за жертовний кошт. 
Уже третій рік поспіль разом із благочинним М. Гопайничем та священиками ПЦУ білоцерківці відбувають тут поминальну панахиду за воїнами світла, які назавжди пішли до Війська Небесного, запалюють заупокійні свічки та лампадки й спільно згадують буремні події Революції Гідності. Вони знають: щоби бути гідними їх пам’яті, треба цінувати свою свободу й боронити Україну від зовнішнього й внутрішнього ворогів. Бо небо знову падає. І якщо цього разу впаде, нас накриє назавжди.
 

Ні – капітуляції!

Увечері вітер посилився, обпікаючи морозом напружені й зосереджені обличчя людей, що знову прийшли до стели загиблим на Майдані та полеглим у війні й розтягнули транспарант «Ні – капітуляції!» та, одночасно з багатьма іншими містами України, провели віче «Ми маємо гідність!». 
Священики ПЦУ Іван Кречківський і Михайло Іжик відспівали полеглих, зібрання запалило лампадки під виголошення імен усіх українських воїнів, убитих під час сьогочасного розведення, а насправді – відведення українських військ. Сліз не було ні в кого – Герої не вмирають. Час плачу минув. Замість недовіри й страху вони випромінювали рішучість та безкомпромісність. Замість слабкості та байдужості – волю й віру, що ми, українці, усупереч намаганням влади «злити» країну заради примарного миру, таки зламаємо хребет російському імперіалізму. Поміж присутніх було багато впізнаваних облич: голова Білоцерківського МРО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, волонтер Костянтин Климчук, секретар міської ради Вадим Кошель, військовий капелан Руслан Бусько, учасник Майдану Олександр Мамалига,  представник структури  територіальної оборони Максим  Кириченко, учасники АТО та ін. Але насправді їх було не надто багато. Тих, хто знав, що свічки й квіти не окуплять загальної ганебної байдужості до факту, що 20 листопада розслідування щодо вбивств Небесної Сотні зупиняються, а 9 грудня Президент збирається на Нормандській зустрічі підписувати з ворогом неоприлюднені компромісні угоди.

Ці учасники віче одноголосно підтримали 10 вимог до Володимира Зеленського від «Руху опору капітуляції»:

1. Жодного особливого статусу для ОРДЛО! Ні – виборам на окупованих територіях, ні – амністії найманцям окупаційних військ РФ, ні – відведенню ЗСУ. Крим повинен повернутися до України разом з Донбасом.
 
2. Звільнити з посад головних агентів капітуляції: А. Богдана, А. Єрмака, Р. Трубу та інших.
 
3. Підготовка консолідованої претензії до Росії як держави агресора. Посилення санкцій України проти Росії.
 
4. Жорстко дотримуватися курсу України до НАТО.
 
5. Припинити політичне переслідування українських військових, волонтерів та активістів-патріотів.
 
6. Притягти до відповідальності колаборантів та реваншистів: В. Медведчука, А. Портнова, С. Льовочкіна, Ю. Бойка, В. Рабіновича та інших.
 
7. Усунути олігарха Коломойського від управління державою. Із цього має початися реальна деолігархізація України.
 
8. Припинити саботаж закону про державну мову та забезпечити системний захист української мови.
 
9. Упорядкувати обіг землі лише в інтересах громадян України, національної безпеки та української економіки.
 
10. Припинити узурпацію влади, наступ на малий бізнес, самоврядування та знищення здобутків Революції Гідності.
 
Коли всі розійшлися, вітер посилився. Жбурляв свою морозну лють у вікна білоцерківців. Грюкав, вив, будив уночі. Щоби не проспали своєї країни. Щоби пам’ятали про свою Гідність і відстояли свою Свободу. Заради тих, хто за неї поліг. Заради тих, хто житиме після нас. Заради України.
— Олена Литвинова