kopiika.com.ua

І постане церква, присвячена всім матерям…

Переглядів: 97Коментарі: 0
І  постане церква, присвячена всім матерям…

 Є на світі лише одне слово, яке вважають священним і перед яким низько схиляють голови всі без винятку люди – будь-якої національності, будь якого віросповідання. І майже всі з нас на порозі дитинства промовляють його першим у своєму житті. Це слово ніжне й прекрасне  – «мама». Саме її любов, вірна й безумовна, безмежна й свята, дає нам наснагу жити в найтяжчих життєвих обставинах.

Немає на всенькому світі глибшого розпачу, пекучіших сліз, гіршої долі, ніж доля нещасної матері, яка хоронить своє дитя. Немає страшнішого крику, ніж жалібний крик материнський, що летить аж у небо. А скільки того невигойного болю повсякчас підноситься в наше українське небо – і не злічити! Бо гинуть українські діти у війнах, у революціях, проливаючи свою кров «…за ближніх своїх, за Батьківщину…» , захищаючи усіх нас… І кам’яніють назавжди душі їхніх матерів у жалю і скорботі. Бо втратили найдорожче. 
Земний уклін, співчуття й вічна подяка цим жінкам – це та маленька крихта нашого морального боргу перед ними, який ми маємо відчувати. Маємо! Проте…
Ось стоїть у Білій Церкві посеред скверу на вул. Миру пам’ятник «Скорботній матері» над курганом із похованням 122 бійців, що загинули в боях за Україну в 1943-1944 рр.  Понівечений вандалами-металозбирачами, з обдертою обшивкою… Уже другий рік стоїть. І ми, білоцерківці, спадкоємці всього, що вибороли для нас ці мученики нашої трагічної історії, просто ходимо повз…
Та все ж, як виявилося, не всім у нашому «місті Добра» байдуже до горя чужої матері. Віднедавна біля постаменту пам’ятника  почала регулярно збиратися невеличка громада на чолі зі священиком. Може, тому й не розкололося досі небо від тягаря наших гріхів, що хтось рятує цей жорстокий, несправедливий світ словами тихої молитви?
Наразі вони моляться й ушановують згорьованих матерів за всіх нас – маленька парафія майбутньої церкви Архангела Гавриїла, вартового раю, доброго вісника, покровителя миротворців. Ось що розповів для читачів газети «Копійка» настоятель храму протоієрей 
Іван Кречківський:
- Ми зареєстрували релігійну громаду на честь Архангела Гавриїла близько 5 років тому. Але потім довго шукали відповідне місце для будівництва церкви. І тільки рік, як в управлінні містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради нам запропонували цю локацію – біля «Скорботної матері» й братської могили. Одразу погодилися. 
Я вважаю, що це є Богом обране місце, де ми повинні возносити свою молитву до Престолу Господнього. Храм за проектом місцевого архітектора Віктора Лошака буде невеличким, дерев’яним, тому що знаходиться в парковій зоні. Тут ми молитимемося за всіх матерів, що виховують своїх дітей у любові до Бога, до ближнього, учать заповідям Ісуса ставитися з любов’ю одне до одного! 
У створенні цієї нової, третьої в місті, церкви УПЦ батюшці допомагає громада. Називають себе однодумцями. Керівник церковного хору Ольга Атаманенко пояснює:
- Є люди, що кажуть: нам однаково, якою мовою молитися, Бог зрозуміє. А нам – не однаково. Якщо ми українці, маємо молитися материнською рідною мовою, а не мовою агресора. У Біблії в посланні до коринтян сказано: «Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!» Тепер тут, у такому гарному, пам’ятному місці, вестимуться служби українською. Це нас об’єднує.
- Ми просимо в Господа, щоби наші воїни повернулися з війни неушкодженими, – додає парафіянка Віра Стороженко. – Просимо разом з отцем Іваном, котрий був капеланом на фронті, бачив обпалених війною безутішних матерів на власні очі. Також возносимо молитви, щоби ніде у світі не було війни!
І постане храм, присвячений усім матерям. І зберемося в ньому ми, українці. Незламна нація. Загартована материнськими сльозами й офірною кров’ю їхніх дітей. Запалимо свічки. І відчуємо, як душі полеглих обіймають нас, моляться разом із нами. Щоби не стояли, похиливши свої завчасно посивілі голови,  у скорботній зажурі  жінки-матері. Щоби ніде у світі не було війни! 
– Олена Литвинова