kopiika.com.ua

Холостий постріл НАБУ

Переглядів: 1608Коментарі: 0
Холостий постріл  НАБУ
Так, наша газета вирішила зреагувати на події, що збурили місто в розпал Різдвяних свят. Ідеться про обшуки в приміщеннях мерії та приватній оселі білоцерківського міського голови.  Пропонуємо поглянути на ситуацію відсторонено, без емоцій і непотрібного ажіотажу, так би мовити, з відстані тижня після того.
Що це було?
 
Почнемо з визначення.  Корупція (від лат. corrumpere – псувати) – негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх  прав і посадових можливостей – з метою особистого збагачення й отримання неправомірної вигоди. 
Де в нашумілій історії з відкритим, прозорим придбанням будівлі для нагальних комунальних потреб особисте збагачення та неправомірна вигода мера чи інших посадових осіб? Ніц нема. А що ж є, що відбулося фактично, у сухому залишку? 
Приїхала купа здоровецьких чоловіків, які  цілий день робили вигляд, що займаються чимось дуже серйозним і важливим. Звісно, у крутому «піксельному» вбранні, з автоматами на переваги, із суворими поглядами під масками й відчуттям своєї захмарної значимості. 
Що шукали? Абищо. Бо голов-на мета всіх подібних шоу – не результат, а саме шоу. І байдуже на відсутність «чорної кішки в темній кімнаті», бо йдеться про рядове рішення міської ради щодо придбання будівлі по вулиці Театральній для її подальшого використання на благо міста. Претензії правоохоронців висмоктані з пальця: мовляв, забагато заплатили. 
Тож коли дивишся на подібну «боротьбу з корупцією», на думку мимоволі спадає, що головне в боротьбі з драконом – раптом не стати цим самим драконом. Але давайте   роздивимося ситуацію по пунктах.
 
Претензії не витримують критики
 
Почнемо з того, що купівля будинку не була спонтанним рішенням якоїсь одної особи, а планомірною послідовною роботою всього депутатського корпусу протягом 3-х крайніх років. Якщо ж хтось вважає інакше або робить вигляд, що вважає інакше, то це, так би мовити, проблеми окремих «упоротих індіанців».
Закиди на адресу Білоцерківської міської ради щодо недобудови по Театральній просто смішні і… якісь уже надто недолугі. Таке враження, що всю ситуацію «змайстрували» «жовтороті» школярики, адже не треба бути Ілоном Маском, аби розуміти супутні обставини будь-якої незаконності. 
Найперше злочини, як і гроші, люблять тишу, утаємниченість і терпіти не можуть публічності. Весь фактаж купівлі-продажу від початку перебував у вільному відкритому доступі. До того ж формулювання «завищена ціна» некоректне по суті. Будь-який білоцерківський ріелтер  «на пальцях» доведе абсурдність подібних закидів. 
Ми провели власне розслідування, результати якого пропонуємо для широкої читацької аудиторії. Отже, незважаючи на солідну ціну покупки, врахуємо значну загальну площу будівлі. Відтак, вартість одного квадратного метра в підсумку становитиме 5000 гривень, або 175 доларів. Для комерційної забудови в самісінькому центрі міста, ціна якої зазвичай у рази вища за житлову, вартість аж ніяк не виглядає захмарною. 
 
Довгий шлях до ЦНАПу
 
Ще з 2015 року, відповідно до Закону України про адміністративні послуги для населення, міська влада починає звертатися до уряду щодо придбання будівлі для ЦНАПу.  Розглядалося чимало пропозицій, зокрема суперечливих та неоднозначних. 
Головна вимога до будівлі полягала в місцезнаходженні, тобто вона мала розташовуватись у центральній частині міста, а не на околицях чи задвірках. Конкретна пропозиція щодо будівлі по вулиці Театральній уперше постала на порядку денному ще в січні 2016 року. Її наступні параметри: площа землі під будівлею – 14 соток, загальна площа приміщень – 4800 метрів квадратних, вартість продажу – 860 тисяч доларів. Потім був довгий ряд публічних консультацій, сесійних обговорень, дворічної відвертої переписки з українським урядом. Ці епістолярні погодження та суперечки не були секретом для небайдужих містян і міських активістів, тож час від часу в інформаційному просторі Білої Церкви здіймалася неабияка полеміка – у пресі та соціальних мережах. 
У чому ж полягала головна суть інсинуацій навколо недобудови по Театральній? На попередньому етапі колишній власник відчужив будівлю за балансовою вартістю 4437576 грн на користь третіх осіб, одна з яких була близькою родичкою власника. Чи допускає закон таку оборудку? Напевно, так,  бо вищезгаданий договір засвідчено офіційним ліцензованим нотаріусом. 
Чи мав право новий власник продавати будівлю вже за ринковою ціною, яка, між іншим, підтверджена офіційною експертизою? Звісно, мав, на те він і господар.
Чи могло місто купити будинок дешевше за експертну оцінку? А оце вже ні. Нагадаємо, що весь пакет документів не викликає зауважень у юристів та профільних спеціалістів, а підробка експертизи в принципі неможлива, адже ліцензований нотаріус не буде ризикувати кар’єрою заради якоїсь примарної миттєвої вигоди. 
Перше обговорення пропозиції купівлі-продажу будинку на Театральній відбулося на 54 сесії міської ради VII скликання. Тоді депутатський корпус висловив свої зауваження щодо запропонованих продавцем умов. Відтак, питання було відправлено на доопрацювання, яке й проходило в рамках відповідної депутатської комісії. Уже після того пропозицію купити недобудову знову внесли в порядок денний наступної 55 сесії БМР, де за неї проголосувало 39 депутатів із присутніх тоді 42-х. Таким чином міські обранці також погодили додаткове вкладання коштів на внутрішні роботи, устаткування тощо. 
До слова, сучасна гімназія в місті Борисполі  обійшлася бориспільцям у 179 млн грн. Мусимо вказати, що вимоги до ЦНАПів і шкіл наразі ідентичні, відтак і витрати на зведення мусять бути однаковими, стандартними, тобто законними.
     
 
Який зиск від будівлі для білоцерківської громади?
 
Прямий і безпосередній. Там, у майбутньому ЦНАПі, будуть розміщені всі найнеобхідніші послуги для містян. Подібні заклади вже існують і успішно функціонують у десятках міст України. Чим Біла Церква гірша, чому має пасти задніх? Наразі численні управління розкидані по околицях, що вельми витратно для міського бюджету й дуже незручно для жителів. Натомість, коли вони зосередяться в одній будівлі, на вулиці Театральній, вивільниться багато вищезгаданих приміщень по периметру міста, які можна буде продати з аукціону й таким чином попов-нити міський бюджет. 
До речі, кошти на придбання недобуду не витрачалися з білоцерківського бюджету, а надійшли від держави. Гроші ж на ремонт і внутрішній «фарш» приміщень мусила дати   столиця в рамках офіційної урядової програми «Підтримка ЦНАП». Шкода, що НАБУ не забажало розбиратися з цими дрібницями. Навіщо їм? Простіше «кошмарити» діючого мера, який намагається чесно й відкрито працювати на благо Білої Церкви й громади. 
Зазвичай ми захоплюємось європейськими містами, їхніми новітніми досягненнями, модерновими пам’ятниками, суперсучасними архітектурними шедеврами. Чому європейці – наші вчорашні «співкамерники» по соцтабору (поляки, чехи, словаки, угорці) – наважилися на технологічно-цивілізаційний прорив і, урешті-решт, досягли вражаючого успіху, а ми щоразу впираємося лобом у черговий глухий кут? Та, мабуть, тому, що Бог уберіг східноєвропейців від НАБУ. Натомість усе вартісне й перспективне, що не нагадує собою «розвалюху з мордовської глибинки», викликає надто хворобливий інтерес у наших бравих доморощених антикорупціонерів.     
 
Хто замовив?
 
Напевно, це не є «секретом за сімома печатками». Є політичні опоненти міського голови, є самодури-ентузіасти, які самі себе поставили «над юрбою» вирішувати чужі долі тільки тому, що в них «не всі вдома»; є самопроголошені антикорупціонери, які мріють колись дорости до справжніх корупціонерів. 
Але дуже прикро, що так звані «еліти» витрачають сили не на розвиток, прогрес, ідеї та проекти, а розбазарюють енергію й  значні кошти на розправу з чинним головою міської ради. Ба більше, беруть гріх на душу й залучають до своїх махінацій недалекоглядних «маленьких наполеонів», які мріють одним відчайдушним  стрибком перемахнути «із грязі в князі». 
Це справді дивно, коли, наприклад, якийсь безробітний раптом купує чи орендує намет і недешеву апаратуру, друкує недолугі листівки й замовляє в місцевій пресі розміщення не менш недолугих статей про корупцію в мерії – без доказів, без аргументів і жодного здорового глузду. Мимоволі виникає запитання – то хтось же «танцює таких дівчаток», платить їм за свої провокації та їхню концентровану недосконалість? Саме ці «хтось» радо потирали долоньками, коли в БЦ навідалося НАБУ. От лиш зарано раділи…
 
Місто на захисті мера  
 
Урешті отримали дивну ситуацію, коли в розпал радісної істерії всілякого плебсу від політики 9 із 10 білоцерківців публічно, явно чи потенційно підтримали позицію мера й міської ради. Особливо обурив нічний обшук у Диких жителів славного Заріччя. Там здавна існує культ традицій, родини й  недоторканності приватної оселі. «Набушники» порушили всі три пункти: увірвалися з обшуком на Різдво й налякали зброєю безвинних  дітей. Такого зарічани не пробачають. Ба більше, добре бачать і знають, як у них було і як стало тепер. Урешті, як і мешканці інших білоцерківських районів. 
На моїй пам’яті подібна ситуація виникла чи не вперше в новітній історії Білої Церкви. Наприклад, добре пам’ятаю, як у 2014-му браві «свободівці» жорсткими тумаками викидали адміністрацію Савчука з кабінетів. Тоді було більш брутально, але одностайною підтримкою, як тепер, «папєрєднік» не міг похвалитися. Навіть опозиційний до мера телеканал «Крокус» вимушений був скомпонувати сюжет так, ніби виправдовував перед містянами театральну акцію «скоморохів» із НАБУ – буцімто ті ж не винні, їм так наказали. 
У підсумку напросився безповоротний висновок: той, хто замислив і втілив цю показову провокацію, невільно зміцнив позицію мера й зіграв тому на руку. 
Що ж, народ не обдуриш: він розумніший за всіх «надутих розумників».
Олександр Виговський