kopiika.com.ua

Хочеш миру? Готуйся до війни!

Переглядів: 62Коментарі: 0
Хочеш миру? Готуйся до війни!  Найморознішим, який тільки траплявся цьогоріч, суботнім ранком 8 лютого, коли більшість білоцерківців ще сонно ніжилася під теплими ковдрами, в урочищі Товста відбувалися навчальні тренування батальйону Білоцерківської територіальної оборони в рамках стрілецького дня.

 

На щастя, не перевелися на наших теренах справжні чоловіки, готові стати на захист України від ординських посягань. Більшість із них уже пройшла через пекельне горнило російсько-української війни на Сході, набула досвіду ведення бойових дій у складі добровольчих батальйонів, вигартувалася в той стрижень української нації, який завжди готовий боронити свою землю до останнього подиху. Ці люди добре розуміють: війна триває, відкидати думку про можливість повномасштабного наступу ворога – дурість. А у випадку окупації рідного міста треба бути готовими до організованого запеклого спротиву загарбнику всіма можливими способами: від  охорони та оборони важливих об’єктів і комунікацій – до диверсійної роботи та бойових дій в умовах міста.  Щоби в Кремлі розуміли: проблема – не зайняти українські території, проблема – їх утримати. Щоби знали: їх тут будуть підривати, відстрілювати, рвати зубами, наносити удар за ударом. Щоби не лізли до нас зі своїм «рускім міром», бо ми – не упокоримся. Захистимо свій дім – захистимо Україну!
 
Одначе не слід плутати діяльність підрозділів тероборони з архаїчною «партизанкою», а їхній вишкіл – з грою у «війнушку» ряжених бородатих чоловіків у камуфляжі на кшталт пейнтболу. В умовах війни – усе набагато серйозніше. Системну підготовку підрозділу територіальної оборони, який повинен стати ядром обороноздатності міста й районів нашої області, курує Міністерство оборони. Він  входить до складу ЗСУ – хоч і на добровільних засадах, але на контрактній основі.
 

Шикування

Стрілецький тир обладнано глибоко в гущавині лісу, на закритій території, за якою ведеться відеоспотереження. На полігоні – понад 100 резервістів різного віку з Білої Церкви й районів Київської області (Сквира, Кагарлик, Тетіїв). Більшість – ветерани АТО, у камуфляжах сучасного зразка. Решта – у цивільному одязі, різного віку, поміж них помічаємо двох дівчат. 
 
Для проведення навчальних стрільб батальйон шикується за наказом командира – підполковника Валерія Римарчука. Комбат – жорсткий, суворий, зі сталевими очима й вольовим беземоційним обличчям. Коротко, без жодного зайвого слова доводить особовому складу план проведення навчань на чотирьох локаціях, наявну матеріальну базу; інформує про заходи безпеки при проведенні стрільб, суворо попереджає, що перерва – тільки за командою. Говорить чітко, стисло, змістовно: «Батальйон Білоцерківської територіальної оборони створено в липні 2018 р. На сьогодні до його складу входять представники  6-ти військкоматів Київщини, оскільки ми – структурний підрозділ бригади Київської області. Наразі 25 таких бригад створено в усіх областям України. 
 
Починали роботу з організації кадрового управління й залучення ініціативних груп патріотично налаштованих людей. Налагодили співпрацю з громадськими організаціями. Вишкіл проводимо за розробленою індивідуальною програмою, розрахованою саме на резервістів, які на добровільній безоплатній основі проходять навчання 1 раз на тиждень, щосуботи. 
 
У рамках цих навчань відбуваються тренування в тирі, відпрацьовується рукопашний бій. Крім тактичних, проводяться також теоретичні заняття. Один раз на місяць, у рамках єдиного стрілецького дня, виїжджаємо сюди на полігон для вогневої, тактичної, військово-медичної та інженерної підготовки резервістів. А також щороку, у вересні, призиваємо їх на загальні військові збори по злагодженню бригад на 30 календарних днів. Ці тренування оплачуються. Якщо людина працює, за нею зберігається зарплата. І також вона отримує кошти від держави за час перебування на полігоні. 
 
З усіх питань проходження служби пропонуємо звертатися до військкомату (вул. Л. Павличенко, 14). Обмежень немає: кожен громадянин України – незалежно від статі й того, чи він проходив службу, чи ні, – віком від 18 до 60 років може звертатися. Якщо після проходження комісії за своїм фізичним станом його визнають придатним до військової служби в резерві, – ми приймаємо, підписуємо контракт і проводимо з ним підготовку», – зауважує підполковник.
 

Навчальні точки

На полігоні в урочищі Товста облаштовано 4 навчальні локації – як тут кажуть, точки. Перша – стрілецький тир. Тут проходять навчання з удосконалення навичок щодо прийомів та способів ведення вогню зі стрілецької зброї АК-74. Керівник стрільби майор Дурда першими викликає найбільш досвідчених і вправних.
 
Друга точка – вогнева підготовка. Досвідчений, з бойовим досвідом інструктор Максим Дем’яненко навчає резервістів порядку організації й виконання вправ стрільб. З тими, хто жодного разу ще не стріляв, проводить заняття окремо. Вимагає рапортувати дуже голосно, бо ж на війні спілкуватися можна тільки криком. 
 
«Ми маємо максимально підготувати людей, привести їх у бойову готовність, – розповідає Максим Дем’яненко. – Адже тероборона лав ЗСУ – це останній форпост захисту держави. Якщо ворог буде розуміти, що основна маса населення підготовлена до оборони, він не вдасться до агресії, яка принесе йому лише катастрофічні наслідки. У тероборону залучають усіх – і чоловіків, і жінок. В особливий період узагалі обмежень не буде, тому що кожна людина може бути корисною, виконувати  свої певні, посильні для неї, функції. От і зараз у нас у складі – не всі контрактники.
 
Можна просто приходити на заняття. Хоча контрактники мають певні переваги: після перевірки (щоби можна було їм довірити специфічні знання) отримують більш спеціалізовану підготовку».
 
Третя навчальна точка – задля тактичної підготовки. Інструктор (теж із бойовим добробатівським досвідом) Сергій Стукалов знайомить резервістів із порядком основних дій солдата в бою та засобами захисту. Усміхається й підбадьорює своїх слухачів: «Територіалка – то головний страх для москалів, розумієте? Вони її бояться, аж пищать. Бо, якщо захочуть, своїми ударними групами прорвуть оборону, але ми їх маємо тут зустріти так, щоби зав’язли. Класно, що ви – не байдужі. А ми, зі своїм бойовим досвідом, усього, що знаємо, навчимо. Наші 25 батальйонів тероборони треба розвивати, саме вони і є рушійною силою. Згадайте 2014 рік. Хто тоді зупинив ворога? Люди зупинили, добровольці!»
 
До четвертого навчального місця з військової медичної підготовки йшла без особливої цікавості. Думала, що нового почую, маючи диплом медсестри ГО і курсів Червоного Хреста. Одначе. Просто таки примерзла до землі, заслухавшись інструктора – капітана-медика Антона Шевчука. 
Свою тему про надання першої невідкладної медичної допомоги в бойових умовах він подавав не тільки за новітніми стандартами НАТО, не тільки пояснюючи з власного досвіду, як практично виконуються всі дії на червоній і жовтій лінії ведення вогню (де головне – не правила, а швидкість евакуації поранених), – а й розцвічував свою розповідь таким неповторним, злегка цинічним лікарським гумором, що всі вбирали його.
 

Люди

Хоча до закінчення тренувань залишалося ще кілька годин, уже не в змозі приховувати дрижаки, подалася до буржуйки, де всім змерзлим пропонували зігрітися чаєм. Там купчилися люди в цивільному, з почервонілими від морозу обличчями. Інші, у військових строях, холоду, як завіряли, зовсім не відчували: мали 6 шарів теплого, але легкого одягу й зберігаючі тепло берці. 
 
Мерзляків напував чаєм ветеран Андрій, котрий із 2014 до 2018 р. служив у добробаті. Співчував, розповідаючи, що й сам починав воювати в «цивілці». Тільки не посеред лісу, де немає вітру, а в голих донецьких степах. І варта тривала не кілька годин, а добу через дві. Спитала його, як буржуйка, на якій чай готує, правильно називається. Тільки плечима звів: «У нас у добробаті їх не було». 
 
Зауважую юну дівчинку, що почувалася серед суворих чоловіків вільно й легко. «Мене звати Марина. Маю 21 рік. Навчаюсь на військовій кафедрі БНАУ. Мені це подобається. Це моя власна ініціатива, мій вибір – захищати державу. Мої два молодші брати – ТАМ. Пішли добровільно, воюють, боронять від ворога Україну. Ось вивчусь і я, буду молодшим лейтенантом. У піхоті служитиму. У теробороні я теж за своїм власним бажанням. Тут більше практики отримую: вивчаємо боєприпаси, як надавати меддопомогу, як транспортувати поранених. Уже вмію користуватися зброєю різного виду».
 
Упізнаю відомого волонтера, доцента БНАУ, кандидата с/г наук Олександра Яковенка. Розповідає: «Я відслужив ще в 1984-1986 рр. А в теробороні – із листопада 2019 р. Тут люди доброї волі, сюди ніхто не призиває. Радію, що зустрів тут студента моєї підшефної групи Станіслава. Він і навчається відмінно! Пишаюся ним».
 
Несподівано підходить комбат Римарчук. Усі розмови стихають. Кинувши на мене оком, артикулює 2 слова: «Змерзла. Їдь.» Дійсно, уже не сила. Забираюсь. Ні, не дезертирую – виконую наказ командира. Такого – не ослухаєшся.
—  Олена Литвинова