Марго Булгакова: « Кохання та містика – провідні теми моєї творчості»

Біла Церква насправді дивне та знакове місто. Воно як Америка початку ХІХ столяття – приймає всіх, хто цього потребує, адаптує, огортає материнською турботою та в жодному разі не думає зневажити. Кажу не десь збоку, адже сам з когорти «понаїхавших». Щоправда, «нові білоцерківці» в першому коліні відповідають стародавньому місту тією ж монетою – люблять і вважають своїм до кінчиків волосин. Ба більше, почасти стають справжніми обличчями Білої Церкви. 

Ось із одним таким «першоколінним обличчям» поспілкуємося на газетній шпальті. Тим паче, людина прецікава, неординарна й ду-уже талановита. Знайомтесь, білоцерківська поетеса Марго Булгакова…
– Пропоную «сплясати від грубки»: де ви народилися, де проживали, як опинилися в Білій Церкві?
– Так, дійсно, до того як потрапити в Білу Церкву, мені довелося побувати в різних містах і навіть країнах. Період раннього дитинства пройшов у Петропавловську-Камчатському, десь там поряд з вулканом (сміється). Але про ті часи знаю лише з розповідей батьків. Потім певні відтинки свого життя провела в Запоріжжі, Москві, Києві.
Я рада, що в багатьох куточках світу маю друзів, рідних людей і особливі місця, які дарують енергію та натхнення. А до Білої Церкви мене привело кохання. Якось виступала в цьому прекрасному місті зі своєю поетичною виставою, зустріла одну чудову людину і…залишилась.
– Марго Булгакова – це псевдонім? Любите Булгакова? А ще кого?
– Булгакова — це не псевдонім, а образ мислення та світосприйняття. Мені часто ставлять запитання стосовно родинних зв’язків із великим письменником. У кожного свої сімейні легенди та таємниці, але, нагадаю, прямих потомків у Булгакова не існує, адже письменник не мав дітей. Скажу лише, що виросла на творах Булгакова, а «Майстра та Маргариту» мені читали замість казок на сон прийдешній. Наразі відчуваю глибокі духовні й містичні зв’язки з письменником. Він ніби дарує мені натхнення писати. Коли декілька років тому вирішила втілити свою давню мрію й створити поетичну постановку за мотивами «Майстра і Маргарити», робота чомусь не йшла. Тоді поїхала на могилу Булгакова, привезла його улюблені троянди, поговорила, попросила про допомогу…
Тоді, повернувшись додому, за одну ніч написала всі вірші до постановки, розробила концепцію сценарію тощо. Що це, як не містика (посміхається)? Окрім Булгакова, обожнюю Сергія Єсеніна, знаю майже всі його твори й частенько читаю їх на своїх авторських вечорах. Узагалі, мені близька творчість поетів «срібного віку»: Блока, Ахматової, Цвєтаєвої, Бродського, Маяковського.
– Вірші пишуть по-різному: хтось із натхнення, а хтось рахує склади та наголоси, щоби все за канонами. Як ви пишете вірші?
– Ніколи не писала віршів технічно, орієнтуючись на якісь правила та критерії. Рядки самі народжуються в голові, наче приходять із космосу. Залишається лиш записувати. Узагалі, вважаю, що в поезії важливо дотримуватися певних темпоритмів, щоб звучала наче музика – легко та мелодійно. Якщо вірші співаються й мають певний смисл, сенс і яскраві образи – це гарні вірші. Дуже рідко доводиться писати на конкретну задану тему. У такому разі роблю поетичні замальовки, «розфарбовую» сюжетну лінію образами та метафорами.
– А як зазвичай обираєте теми для поезій? Так розумію, провідне місце відводите коханню?
– Тем узагалі ніяк не обираю. Вони мене знаходять й «вистукують» молоточками в голові, заважаючи спати й займатися іншими справами (посміхається). Як казав Лев Миколайович Толстой: «Писати треба лише тоді, коли не можеш не писати». Головним чином надихають емоції, почуття; а кохання серед них – найбільше. Але я не можу сказати, що пишу лише про любов. Надихнути, народити тему може якась відсторонена соціальна поді

 

я, внутрішня боротьба, думки, сни, яскраві образи чи музичні строфи… Та багато чого. У мене вистачає й містичних чи символічних творів. Напевно, кохання та містика є провідними темами моєї творчості.
– Скільки збірок вашого авторства вже побачили світ? Чи є щось нове на підході?
– На сьогодні в мене офіційно вийшла одна поетична збірка «Колдовская любовь». Також співпрацюю зі спеціалізованим видавництвом, займаючись написанням публіцистичних книжок на езотеричні теми. Наразі займаюся підготовкою до видання своєї наступної збірки “Исповедь Маргариты», до якої, окрім інших творів, увійдуть вірші, створені за мотивами роману Булгакова «Майстер і Маргарита». Сподіваюсь, ця книжка побачить світ уже наступного року.
– На думку багатьох, поезія втрачає колишні позиції в культурній і цивілізаційній сферах. Сьогоднішні кумири – технарі Стів Джобс, Тім Кук, Марк Цукерберг, Ілон Маск та інші. Особисто вас це якось турбує, зачіпає?
– Звичайно, хоча насправді ситуація зовсім не критична. Знаю багатьох молодих людей, які самі пишуть чудові вірші, організовують поетичні вечори та радо їх відвіду-ють. Звичайно, хочеться популяризувати поезію як жанр мистецтва, привертати до неї більше уваги. Мені здається, що немало залежить і від манери подачі. Багатьом одна лише назва «Літературний вечір» навіює сіру нудьгу. Утім, мені самій здається, що традиційне тривале читання навіть хороших віршів стомлює слухачів. Тому, щоб якось популяризувати власну поезію та змінити ставлення публіки до літературних вечорів, вирішила додавати в програму деякі театралізовані елементи, музичний супровід, невеличкі тематичні етюди. Крім того, для динаміки намагаюся залучати до своїх публічних виступів артистів різних жанрів: співаків, танцюристів, музикантів.
Вважаю дуже цікавим і перспективним жанр поетичних спектаклів. Наразі активно його засвоюю, навіть почала навчатися професійної акторської майстерності. Вірю, що правильна подача поезії зробить її більш популярною та затребуваною.
– Ви доволі довго живете в Білій Церкві. Поділіться враженнями, що подобається в нашому місті, а що, навпаки, напружує.
– Я дуже полюбила місто. Біла Церква затишна, привітна; тут завжди почуваєшся спокійною, умиротвореною. Дуже люблю БРУМ, парк «Олександрію»: це вельми атмосферні місця, які надихають та заряджують особливою енергією. Напружує? Можливо, як і в інших невеличких містах, тут є деякі проблеми самореалізації та динамічного розвитку молодого покоління. Хотілося б трохи більш насиченого творчого та культурного життя.
– Якщо не проти, – невеличкий чотиривірш власного написання, який якнайкраще характеризує вашу особистість.
– Когда закрываю глаза,
то вижу саму свою суть –
Женщина-ведьма,
ведущая танец на лезвии бритвы.
Но втайне пугает
этот извилистый путь:
Не каждый осилит
дорогу булгаковской Маргариты…
Спілкувався
Олександр Виговський

Поділитися з друзями

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki