Роковини Голодомору в Білій Церкві

Уранці 25 листопада в Білій Церкві, біля меморіалу загиблим від великого голоду,  відбувся традиційний велелюдний мітинг-реквієм. Велика колона білоцерківців організованою ходою підійшла до мармурового хреста з боку вулиці Ярослава Мудрого.

Після обов’язкової історично-драматичної частини ведуча заходу надала слово міському голові Геннадію Дикому. Надламаним голосом той зауважив, що навіть тепер, по стількох роках,  важко осягнути міру трагізму тих незбагненно страшних подій і міру підлості та цинізму покидьків, що свідомо організували грандіозну загибель найкращої частини європейської нації.

 

У цьому контексті продовжив, що незалежність та національна  свідомість – то не лише абстрактні поняття, але й запорука неповторення подібного в майбутньому. Тож і сьогоднішня декомунізація – не боротьба з пам’ятниками та історією, як стверджують деякі представники «совкової» філософії про «адіннарод», а боротьба з возвеличенням убивць, з  культом людоненависницької ідеології голодоморів, політичних репресій, безперервних загарбницьких війн і ницості людського життя.

 

Одразу за мером виступив народний депутат України Хвича Мепарішвілі. Він зауважив, що в минулому столітті українці пережили три голодомори, дві світові війни, масу територіальних конфліктів та інших трагедій. Саме ця драматична історія навчила нас захищатися, відстоюючи своє право на життя у власній національній державі.

Опісля естафету сумних спічів перехопили очільники найбільших у місті релігійних конфесій. Усі вони генерально зійшлися в одному: подібна трагедія могла відбутися лише в колонізованих землях і лише з подачі вкрай аморальної й безбожної метрополії. Священики зауважили, що навіть за роки нашої незалежності політика російського імперіалізму стосовно  України ніяк не змінилася. Тоді, мовляв, убивали українців голодом, а тепер намагаються знищити кулями та мінами.

Наприкінці скорботного мітингу благочинний Білоцерківського благочиння УПЦ КП протоієрей Микола Гопайнич відслужив заупокійну поминальну службу по жертвах великого голоду, у яких радянсько-російська окупаційна влада відібрала життя в нелюдський, найжорстокіший спосіб.

Після панахиди містяни та гості Білої Церкви поклали до пам’ятника символічні колоски, квіти, поминальні лампадки і… буханці українського хліба… Кожен присутній міг скуштувати шматочок найкращого у світі українського короваю, що в 33-му міг би врятувати життя. Міг би, але не врятував…

 

Олександр Виговський

Поділитися з друзями

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki