Тож під яким прапором визволяли Україну?

Минулої суботи в усій Україні пройшли урочистості з нагоди 73-ї річниці визволення її від нацистів у Другій світовій війні. Біла Церква, звісно ж, не стала винятком. Але відзначення цієї дати відбулося в нас із своєрідною «родзинкою».
Отож. Певно, далеко не всі білоцерківці – хто в силу свого віку, хто з інших причин – пам’ятають, яким був прапор СРСР. Ні, ну що він був червоним, знають, напевно, усі. І лише дехто пам’ятає, що були на тому червоному полотнищі жовті перехрещені серп і молот та зірка. Утім, нічого супероригінального – чимось подібні до того були прапори багатьох країн так званого «соцтабору». Радянський прапор сьогодні, відповідно до Закону України від 09.04.2015 за №317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», заборонений для використання. Чому? Та ж тому, що саме під цим прапором в українських сім’ях вилучали продукти, зерно, спричинивши тим самим страшний Голодомор. Тому, що висів він на приміщеннях в’язниць і таборів, де знищили мільйони людей, чимало з яких були українцями. А ще тому, що під цим же прапором жорстоко придушувалися зародки демократичних рухів у Польщі, тоді ще Чехословаччині, Угорщині… Закон забороняє використання червоного прапора із серпом, молотом та зіркою.
І ось – білоцерківське «ноу-хау»: офіцери-відставники вкупі з, підо-зрюю, адептами забороненої тим же законом партії вирішили, що коли прибрати з червоного прапора серп і молот, залишивши натомість лише зірку, закону вони не порушують. Будучи абсолютно щиро в цьому впевненими, вони приходять із цими прапорами у Парк Слави в День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, вперто називаючи його «Днем Перемоги», ігноруючи при цьому День пам’яті та примирення, день визволення Білої Церкви від нацистів тощо… Але чому нікого з них (та й інших) не насторожує той факт, що червоне полотнище із жовтою зіркою – державний прапор В’єтнаму? До чого ця азійська країна в нашому Парку Слави?
А ось ще один привід замислитися. Була колись така собі Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, що складалася із шести республік. Одна з них – тоді Соціалістична Республіка Македонія – аж до розпаду Югославії мала червоний прапор із жовтою зіркою. І тут, у випадку з прапорами, що їх використовували в Білій Церкві, виявляється порушення не лише морально-етичних норм, але й законодавства, адже в частині 4 статті 1 уже згаданого закону про засудження тоталітарних режимів в Україні говориться: «Будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР (УСРР), … Федеративної Народної Республіки Югославії (Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії) та соціалістичних республік, що входили до її складу, крім тих, що є чинними (діючими) прапорами …» підпадають під заборону. А в сучасної Македонії – інший прапор.
Тож прапори, що їх використовують представники деяких громадських організацій Білої Церкви, схожі на державний прапор В’єтнаму та прапор неіснуючої вже країни – Соціалістичної Республіки Македонії. Це як мінімум дивно в Україні. А ось прапори, принесені 28 жовтня в Парк Слави, повністю ідентичні тим, які використовувалися радянською пропагандою як стяги Радянської Армії. Тож запитання до правоохоронців, відділів і управлінь Білоцерківської міської ради, що готували захід: чому? Чому державні прапори України так і залишилися при вході до Парку Слави, а відставники з червоними прапорами в руках прорвалися до Вічного вогню?
До слова, чомусь мовчать націоналісти, та й менш радикальні праві сили не реагують. Ми ж усі розуміємо, що в даному випадку мається на увазі саме радянський прапор, просто «для проформи» дещо видозмінений, але як невдало!
А давайте згадаємо давні й зовсім свіжі приклади того, як совкові прапори, совкове мислення північно-східного сусіда призвели до війни й попрання всіх міжнародних норм і угод. Можна, звичайно, сказати, що це – дрібниці. Але з такими «дрібницями» можемо далеко зайти. Так далеко, що вже звідти й не виберемося. А пресловута «п’ята колона» радітиме, потираючи руки, і, уже не криючись, розмахуватиме червоними прапорами з радянською символікою. А цього допустити не можна. Ну ніяк не можна.
Марія Гордійчик

Поділитися з друзями

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki